Як проводиться системна підривна робота РПЦвУ через жіночі та чоловічі монастирі

Як проводиться системна підривна робота РПЦвУ через жіночі та чоловічі монастирі

Як проводиться системна підривна робота РПЦвУ через жіночі та чоловічі монастирі

Нещодавно автор побував на Лівобережній нашій глибинці. На північ від міста Прилуки в закруті річечки Удай є сільце під назвою Густиня, а біля села розташований Густинський жіночий монастир.

Монастир має досить давню історію, зазначає РІСУ. Заснований ще у 1600 році, він кам’яні будівлі келій та храми будував на кошти родин полковників та старшин прилуцьких, Горленків та Маркевичів. Головний собор, Свято-Троїцький, — яскравий зразок козацького бароко, п’ятибанний білий красень, в будівництві якого (1672-1676) грошима посприяв гетьман Іван Самойлович. Велична і сувора старовина козацького монастиря. Але. Монастир зараз належить РПЦвУ, тобто УПЦ, тій що ні, ні, вже ніяк не МП.

У монастирі тихо. Монашки (саме монашки, написати їх черницями, на український манер, не повертається рука) в чорних рясах тепер чемно відповідають на загальні запитання, і навіть намагаються відповідати на українську мову українською, хоча через хвилин п’ять переходять за звичкою на російську. Війну називають “протистоянням”, нарікають на “важкі часи”, “послані за гріхи наші”, і сподіваються на “замірєніє”, за яке вони щодня моляться. От якось все отак “чінно, благородно”. Якщо не помічати деталей.

“Ждунь’ї” — фото 132310 queiqxeihuidrdant

А деталі тут присутні. Наприклад, кидається в очі, що зовсім нещодавно цибулинні куполи головного Троїцького храму були обкладені позолотою замість традиційного зеленого кольору, що довгий час тут був присутній, у фірмовому стилі русскага міра, щоб “чащє Господь примєчал”, як співав їхній Висоцький.

Ікони “государя-мучєніка с семьйой”, “Алєксандра Нєвскага” та “Ушакова”, які ще донедавна займали найперші місця зразу на вході в храми, тепер приховані “в закрома”, але натомість їхні місця зайняли ікони Матрони Московської (тої самої сліпої монахині, яка нібито благословляла тирана Сталіна) та Ксенії Петербурзької (юродивої ніби цілительки). Цікавий вибір святих, що були канонізовані нещодавно, вже в РФії в 2000-ні роки.

При вході до монастиря вже не стоять ряжені “кАзачки”, як ще декілька років тому, і не “блюдять” дрес-код, щоби “ніяких шортів для чоловіків, ніяких штанів для жінок, і платочок, платочок, без платочка ні-ні”, але грізне оголошення про це при брамі монастиря ніхто знімати, схоже, не збирається (а може ще повернуться “благословенні часи”?).

Ну і, зрештою, глибоко за дверима, так, щоб стулка відкритої до храму двері закривала її від погляду випадкового, “невтаємниченого” відвідувача монастиря, висить знаменитий, сакральний, “скрєпний” листочок — “дрєво раскола”, того російська схема розвитку християнства, де православ’я — це могутній стовбур, а всі інші конфесії зображені кволими гілками, не кажучи вже про суху гілку тоді ще УПЦ КП. Старий плакат, але все ще “на страже”, все ще вбивається в голови вірних РПЦ.

“Ждунь’ї” — фото 132311

Як там кажуть — “диявол ховається в деталях”? Отож.

І пригадав я, як ще пару років тому кидалася на мене з кулаками настоятелька Даневського жіночого монастиря лише за спробу сфотографувати зовні козацький Георгіївський храм, репетуючи, що тут не можна нічого фотографувати без її благословіння, і все тут належить виключно монахиням, а не “отій недодержаві”.

Як з неприхованою погордою розповідала настоятелька Корецького монастиря про ставропігію безпосередньо від патріарха РПЦ, а, отже і звільнення від обов’язків підкорятися законам “вашої держави”. Як вже після початку війни, в році 2015-му, благообразна старенька монахиня Путивльського Молченського монастиря журилась, що війська путіна пішли в наступ не до них, вони б тут, в Путивлі, зустріли їх з хлібом-сіллю...

Якщо монахи чоловічих монастирів, хоча би теоретично, повинні усвідомлювати, що відбувається в Україні, та тверезо оцінювати свій стан латентних колаборантів, позиція яких зараз не підтримується переважною більшістю народу, то жіночі монастирі — це окремий головний біль. Тут почуття та звичка переважають над розумом та розрахунком. Прийняти зміни вкрай непросто, а визнати свою неправоту…

“Ждунь’ї” — фото 132312

А скільки отаких жіночих осередків в РПЦвУ в країні? Я поліз в інтернет дивитись, а коли побачив… цензурно висловлюючись, втратив дар мови. Подивіться самі цей списочок:

  • Вінницька область: чоловічих 5, жіночих 5

  • Волинська область: чоловічих 5, жіночих 4

  • Дніпропетровська область: чоловічих 3, жіночих 6

  • Донецька область: чоловічих 6, жіночих 9

  • Житомирська область: чоловічих 5, жіночих 7

  • Закарпатська область: чоловічих 26, жіночих 16

  • Запорізька область: чоловічих 2, жіночих 7

  • Київська область: чоловічих 20, жіночих 15

  • Кіровоградська область: чоловічих 2, жіночих 1

  • Крим: чоловічих 18, жіночих 4

  • Луганська область: чоловічих 6, жіночих 4

  • Львівська область: жіночих 1

  • Миколаївська область: чоловічих 1, жіночих 1

  • Одеська область: чоловічих 11, жіночих 7

  • Полтавська область: чоловічих 2, жіночих 3

  • Рівненська область: чоловічих 6, жіночих 14

  • Сумська область: чоловічих 3, жіночих 3

  • Тернопільська область: чоловічих 3, жіночих 1

  • Харківська область: чоловічих 3, жіночих 2

  • Херсонська область: чоловічих 2, жіночих 3

  • Хмельницька область: чоловічих 3, жіночих 6

  • Черкаська область: чоловічих 3, жіночих 8

  • Чернівецька область: чоловічих 8, жіночих 7

  • Чернігівська область: чоловічих 4, жіночих 8

Отже РПЦвУ оперує в Україні 292 (!) монастирями, подвір’ями та скитами. І те, що частина з них в Донецькій, Луганській, Херсонській областях та в Криму, і знаходяться під російською окупацією, не відміняє їхнього юридичного існування в межах України.

149 з них — чоловічі, 143 — жіночі. Гендерний паритет, так би мовити. От тільки жінки ніби політикою не займаються, але своїх поглядів, раз усталених, дотримуються набагато впертіше за чоловіків.

198 монастирів та скитів, тобто переважна їхня більшість, знаходяться в сільській місцевості, подалі від центральної влади, подалі від уваги преси та незацікавленого чи небажаного людського ока, проводячи “душеспасітєльную” пропаганду русского міра переважно на місцевому рівні, підспудно. Широко, системно і тихо вони працюють, тому кавалерійські атаки на Києво-Печерську Лавру закономірно захлинулись.

“Ждунь’ї” — фото 132313

І неважливо, що деякі з тих монастирів, як от, наприклад, Чигиринський Троїцький жіночий монастир, більше нагадують тимчасовий будівельний майданчик, що “відновлення” цього монастиря насправді таким не є, тому що за часів Хмельницького діяв там чоловічий, а не жіночий монастир. Головне, що “забито землю під монастир”, “маєм тепер право”, “а тепер спробуйте нас кудись звідси подіти”.

В тих областях, де загрозливе становище для РПЦвУ, там жіночих монастирів більше. А спробуйте-ка посперечатись із жіноцтвом в рясах, ви, нащадки козаків, що звикли шанувати жінок. Не будете ж ви з ними штовхатись, переконуючи в своїй правоті, як ви це робите в суперечках з місцевими батюшками. Отож.

Ну і вишенка на цьому довгому списочному торті, звісно, аномальна кількість монастирів та скитів в Закарпатській області. “Русскій мір”, скажімо так, “окопався в тилу у ворога”, подалі від війни, поближче до угорського союзника. Шановні закарпатці, ну це навіть не тактовно, ви “переплюнули” за кількістю монастирів РПЦвУ навіть Київ. А якщо серйозно, то це яскравий показник того, як працює “русскій мір”, на розхитування ситуації в регіонах.

Ще багато чого можна з приводу цього списку обговорювати, але я хочу наголосили на найважливішому. Системна підривна робота РПЦвУ через як жіночі, так і чоловічі монастирі не припинилась. Вона загрожує ідеологічному викривленню в світогляді пересічного українця. Поки у нас не буде прийнято рішення про жорсткий контроль за проявами релігійної імперськості та відокремлено релігію від політиканства та колабораціонізму, доти ця підспудна робота ракових клітин “русского міра” не закінчиться. Краще лікувати це зараз, щоб не було пізно.

В’ячеслав Нестеров, оприлюднено у виданні РІСУ

Wiki




Анонсы